Tribuna/Футбол/Блоги/Український футбол/Досить мріяти: Ребров ніколи не грав у феєричний футбол – але завжди давав результат

Досить мріяти: Ребров ніколи не грав у феєричний футбол – але завжди давав результат

Ефективний, а не ефектний тренер.

28 березня, 15:30
106
Досить мріяти: Ребров ніколи не грав у феєричний футбол – але завжди давав результат

Так, ми знову заходимо у цю тему (напевно, востаннє до літа). Чому? Тому що потік просто не припиняється – після виходу на Євро-2024 досі розгоряються дискусії про хорошого/поганого тренера Сергія Реброва.

Реакцію на цю ситуацію після перемоги над боснійцями зробив Володимир Гарець, справедливо зазначивши, що час оцінки аж ніяк не настане після матчу з Ісландією (за будь-якого результату):

Тенденція натомість зберігається й переростає у дещо більше – у суперечки про гру національної команди, а саме щодо її стилю. Забіжу наперед – так, перформанси збірної України у стиках були далекими навіть від визначення «задовільно». Однак сенс у тому, щоб розбирати причини/помилки/передумови, чому підхід Реброва не спрацював належним чином та як це можливо виправити.

Звідки ж беруться розмови про те, що команда «взагалі-то повинна грати у зовсім інший футбол» – незрозуміло.

Команди Реброва ніколи не грали у феєричний футбол – і це не панацея

«Всі ж хотіли Реброва та розповідали, наскільки він прогресивний тренер», – погодьтесь, знайома риторика багатьох коментарів впродовж останнього тижня. Проте прогресивність, сучасність чи якість коуча не характеризується лише тим, що він повністю відмовляється від засад вертикального футболу і рухається виключно у сторону горизонтального. Якщо заявите зворотне вголос, то готуйтесь зіткнутися з осудливими поглядами з боку, наприклад, вболівальників «Ліверпуля» та персональних фанів Юргена Клоппа.

Якщо від Реброва хтось очікував повернення до італійської системи штабу Андрія Шевченка, де все було заточено навколо володіння, то даремно. З цього приводу вдалося відкопати текст за зиму 2023-го, коли ми оцінювали положення справ ексдинамівця в «Аль-Айні» та у що він там грає. Тезово найголовніше звідти на нашу тему:

☑️ ставка на фланги та індивідуальний клас вінгерів (тобто щоб створювати їм комфортні умови);

☑️ високі позиції фулбеків та їхні підключення вперед;

☑️ ухил до вертикальності, щоб швидше доставляти м‘яч вперед та у карний (зокрема навісами);

☑️ при цьому гнучкість та готовність до змін;

☑️ проблеми у сезоні, бо звична для Реброва надійність в обороні перекреслювалася незрозумілими індивідуальними помилками захисників «Аль-Айна».

Тепер дамо відповідь на питання стосовно кожного з пунктів:

▪️ Чи є зараз у збірній ставка на клас вінгерів та флангову гру? Так.

▪️ Чи фулбеки збірної діють по усьому флангу та допомагають попереду? Так.

▪️ Чи є гнучкість та вміння впливати на хід матчів? Камон, 4 вольових перемоги за рік з багатьма ключовими вдалими замінами. Так.

▪️ Чи є збірна надійною у захисті? Не зовсім, але загалом так – успішно стримали грандів у групі кваліфікації.

▪️ Чи м‘яч активно доставляється у небезпечні зони та чи вдається переналаштувати команду на вертикальність в атаках? Ні.

Власне, саме це потрібно розбирати (чи критикувати, як вам завгодно).

Чому збірна так рідко провокує суперника залишати простір для нашихефективних контратак? Усі 4 голи стиків відбору Євро-2024, нагадаємо, забито зі швидких випадів, хоча боснійці та ісландці переважно закривались у середньому/низькому блоці при 1:0/1:1.

Чому подібних епізодів так мало? Чому вінгери рідко опиняються 1 в 1? Чому не вдається витягнути на себе опонентів?

Але не «Чому збірна не робить 100 поспіль передач перед входженням вісьмох людей у чужий карний?» (вибачте за перебільшення).

Та бо Ребров ніколи так не грав. Характерна риса його команд – організованість позаду, яка допомагає розкутіше діяти в атаці з акцентом на ефективність, а не феєричність. Є показова статистика:

➡️ у двох чемпіонських сезонах Реброва «Динамо» кияни пропустили найменше голів у лізі – 12 та 11, коли у «Шахтаря» було 21 та 25 відповідно. Виняток – остання срібна кампанія (33 проти 24 у гірників);

➡️ у Саудівській Аравії «Аль-Ахлі» мав другий найкращий показник пропущених після чемпіона «Аль-Хілаля» – 26 на 23;

➡️ в усіх трьох сезонах в Угорщині «Ференцварош» пропускав найменше;

➡️ у першому золотому сезоні в ОАЕ «Аль-Айн» пропустив найменше і тільки у другому традиція зламалася – третє місце за цим показником.

Пріоритети: структура, оцінювання ризиків та пошук сприятливих умов для лідерів. Водночас: 5 трофеїв з «Динамо» та вихід у плей-оф Ліги чемпіонів, три трофеї з «Ференцварошем» та історичні для клубу досягнення в ЛЧ та ЛЄ, дубль з «Аль-Айном» у дебютній кампанії.

Наслідок ефективного футболу Реброва, а не феєричного. Футболу, який досі майже завжди приносив результат та трофеї.

Яким би гірким не був посмак відбору на Євро, футбол досі залишається ефективним – 10 матчів збірної, 6 перемог, 3 нічиїх (з Англією, Італією і Німеччиною). Різниця голів 18:11 (в 9 офіційних – 15:8). Останні дві грі заведено критикувати, але саме у захисті провалів не було – пропущені голи аж ніяк не є наслідком збою структури. У певній мірі це випадковості – курйозний рикошет та атака, під час якої послизнулися обидва гравці, які мали накрити удар. Окрім сейву Луніна після розіграшу стандарту БіГ, за 180 хвилин особливо нічого з явних гольових моментів у суперників й не згадати.

Збірні загалом не грають в суперяскравий комбінаційний футбол – або як мінімум не досягають з ним результату

Наступна важлива ремарка, яка неодноразово згадувалася раніше: Ребров – тренер, якому необхідна організована система навколо. Так він врятував «Динамо», так виграв для «Ференцвароша» два поспіль золота (за 14 років до цього була лише одна перемога).

А національна команда – зовсім інше середовище. З 5-6 зборами по півтора тижня за рік, з неочікуваними кадровими проблемами, з тиском щодо миттєвих результатів. Можливо, робота у збірній – це дійсно не для перфекціоніста Реброва. Але він: а) сходу виконав завдання та заслужив з цією командою поїхати на Євро; б) може потребувати більше часу для побудови колективу та доведення зворотного.

Передбачаю зустрічне питання «Чому стільки шансів не давали Олександру Петракову?» Ну, він як мінімум так багато не перемагав та у вирішальному матчі кваліфікації ЧС-2022 поступився. Потім провалився у Лізі націй та погіршив посів для жеребкування відбору на Євро. По-друге, Петраков якраз не виділявся жодною системністю – кидався зі сторони у сторону як при виборі футболістів, так і при виборі схеми/стратегії (зламав «шевченківські» 4-3-3 заради улюблених 5-4-1, щоб у 2022-му таки повернути 4-3-3).

Глобально схожі проблеми притаманні багатьом збірним. Насправді ж мало хто на рівні національних команд демонструє «феєричний» футбол. Це стосується навіть грандів, не говорячи вже по середняків, як Україна. І якщо випадки «романтики» трапляються, то історично вони не є вкрай успішними, аби претендувати на зразок для наслідування.

Фіналісти Євро-2020 Італія та Англія хіба були дуже яскравими відкритими командами? Чи, можливо, свято футболу у тріумфальному 2016-му влаштовувала Португалія? Чи Марокко з Нідерландами Луї ван Гала доїхали до півфіналу ЧС завдяки ризикованому стилю? Ба більше, Аргентина, чинний володар Кубка, повинна завдячувати Ліонелю Скалоні за те, що він перш за все вибудував дисципліновану гру позаду, щоб Мессі, Альварес, Ді Марія і КО могли куражитись в атаці, виїжджаючи саме на індивідуальній майстерності.

Є інша точка зору – порівняння з командою Андрія Шевченка, де була улюблена всіма «прогресивність». Проте якщо засісти за кількагодинною дискусією, то кількість недоліків горизонтального футболу та гібридного підходу Реброва з елементами вертикальності у підсумку буде приблизно однакова. Бо так влаштований футбол – немає ідеальної безпомилкової стратегії.

Тому завдання УАФ зараз полягає у тому, аби простежити, як тренерський штаб виправлятиме кричущі проблеми їхнього стилю, а не думати, кого з фахівців запросити для чергової зміни вектора збірної.

Ребров, звісно, у своїй тренерській кар‘єрі довго та тісно співпрацює з іспанцями, але це не означає, що Україна має стати аналогом команд Вісенте дель Боске та Луїса Арагонеса. Однак точно має стати кращою версією самої себе зразка весняних стиків Євро-2024. Якщо ж покращити гру не вдасться, але знову все перекриється результатом (як от вихід у пізні стадії плей-оф), то навряд значна частина вболівальників виступить проти такого сценарію.

Фото: Оксана Васильєва/Tribuna.com

Інші пости блогу

Всі пости